Дитина зустрічається зі школою.

Важливий етап у житті дитини розпочинається з її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості — учень, тобто безпосередній учасник однієї із форм загальнозначущої діяльності — навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей період висуваються нові вимоги, у неї з'являються нові обов'язки; нові товариші, нові стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію?

Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад — ні дитячий садок, ні початкова школа — не можуть повністю замінити сім'ю, сімейне виховання. Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сім'ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими. І, навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми.

Не всі діти однаково добре малюють, співають, ліплять, не всі швидко навчаються читання і письма, і праві ті батьки, котрі займаються із сином або донькою цими справами, які спочатку можуть видаватися складними й важкими. Як відомо, люди люблять робити те, що їм вдається. Для дітей це майже аксіома. Тому потрібно допомогти їм полюбити й навчитися вчитися.

Під час вступу до школи практично всі першокласники мають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко? Значною мірою це пов'язано з виховними недоліками й недоробками дорослих. Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: "Ось підеш до школи — там тобі покажуть!", "Тільки спробуй мені приносити двійки!" Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім'ї. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги. Вже у дошкільному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обов'язків. Формування цих якостей починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ дітей. Усе має бути помічено батьками: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. В останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Психологічне напруження, яке виникає у першокласників, є результатом реакції на незвичну обстановку, що змінилася. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка. У першокласника є побоювання і стосовно однолітків: чи зможе він навчатися, як усі, чи товаришуватимуть з ним, чи не ображатимуть його? Психологічне напруження збільшується фізичним напруженням. Новий режим життя — режим учня — дещо інший порівняно з підготовчою групою дитячого садка. У школі необхідно уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: порушується сон, апетит, знижується опір організму до хвороби. Усе це позначається на працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.

Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора — два місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їх вікові особливості.

Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть, завжди. Вирішенням її займаються вчені всіх країн. То в якому ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюються, сучасні діти розвиваються швидше... Може, не варто засиджуватися вдома — нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров'ю? Адже у дітей, не готових до систематичного навчання, важче й довше проходить пристосування до школи, у них значно частіше з'являються різні проблеми у навчанні. Серед них значно більше невстигаючих не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Саме у них найчастіше помічаються проблеми зі здоров'ям і найперше — нервово-психічні порушення.

Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих — невстигання. І більше половини непідготовлених до школи дітей не встигають! Тривогу лікарів і педагогів викликають не тільки невстигаючі "неготові" діти, а й ті, які вчаться добре. Саме ці діти випадають із поля зору дорослих. І справді, чого хвилюватися, адже дитина вчиться добре! Але справа в тому, що успішність дитини — за недостатньої психофізичної готовності до навчання — досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення і виснаження, а в результаті — до різноманітних розладів, найчастіше нервово-психічної сфери. Таким дітям необхідний особливий режим, особлива увага батьків.

Вже наприкінці дошкільного віку в дитини формується бажання перейти до значущої діяльності, це і стає передумовою готовності до навчання. Однак не варто висловлювати впевненість, а тим паче брати з дитини слово, що вона обов'язково стане відмінником, їй буде болісно й образливо, якщо таке завдання виявиться непосильним.

Що ж приваблює дитину в школі? Спочатку це переважно зовнішні атрибути шкільного життя — шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі. Звичайно, це ще не ставлення до нового виду діяльності, до навчання як такого, не бажання навчатися заради отримання знань, але це бажання змінити своє місце в соціумі. Це не завжди збігається з можливостями дитини. Адже необхідно, щоб вона зуміла безболісно прийняти новий вид діяльності, суть самого процесу навчання, вимоги вчителя. Колективна діяльність у класі припускає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі можуть зосередитися і уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти і п'ять хвилин не можуть працювати зосереджено. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової системи, і швидке виснаження і втомлюваність у зв'язку з поганим здоров'ям, і психологічна неготовність — слабкі, нерозвинені можливості керування увагою і запам'ятовуванням. Байдуже, або навіть негативне ставлення до школи найчастіше виникає не у тих дітей, які на момент вступу знали занадто багато, а у тих, які знали надто мало. Недостатня підготовленість приводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як непосильне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, але в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це їй швидко набридає, і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо вчитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов'язане з відчуттям успіху. А успіх — найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.

Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того-то і того-то, батьки у своїх стараннях не знають міри, а можливості дітей до уваги не беруть. Іноді діти знають усі сузір'я, але не знають, на якій вулиці живуть. Важлива прикмета інтелектуальної готовності до школи — не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їх властивості, а перш за все, вміння бачити зв'язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

Спробуємо зробити деякі висновки.

Важливо:

· не тільки вчити читати, а й розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки;

· не тільки вчити писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців;

— розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати.. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення!

Тепер кілька слів стосовно вчителя. Велике значення для формування пошани дитини до дорослого має ставлення її до дорослих взагалі. Якщо дитина звикла перебивати їх, коли вони розмовляють, не вміє вислуховувати прохання і вказівки, звертається на "ти", то, звичайно, їй буде важко засвоювати шкільні вимоги. Загальна неповага до дорослих переноситиметься і на вчителя. Відтак, навчання дитини норм ввічливості не тільки робить спілкування з нею приємнішим для ваших друзів і знайомих, а й допомагає їй оволодіти шкільними правилами поведінки.

Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов'язані з самосвідомістю, яка наявне виявляється у самооцінці, в тому, як дитина бачить себе, свої якості, можливості, успіхи і невдачі. Самооцінка — це складне динамічне особистісне утворення, один із параметрів розумової діяльності. Це ще один показник особистісної готовності дитини до школи. Відомо: практично в усіх школярів із труднощами у навчанні самооцінка занижена. Це тим більше тривожно, адже зазвичай шестилітнім дітям властива, навпаки, завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Дуже занижена самооцінка — результат постійного тиску дорослих, їх невдоволення незначними успіхами дитини, її поганою поведінкою, нестаранністю та іншими "гріхами". Несхвалення дорослих породжує невпевненість, а вона веде до нових невдач. Дорослі часто не враховують, наскільки 6—7-літня дитина емоційно беззахисна, як потребує уваги і турботи. Існує тісний зв'язок між успіхами, які були досягнуті з оволодінням навчальною діяльністю і розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в самооцінці інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто це проект її майбутнього.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом оцінок вчителя. Особливе значення діти надають своїм інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. Дітям важливо, щоб позитивна оцінка була загальновизнаною. Постійна невдоволеність собою, невіра у свої сили, у можливий успіх швидко призводять до апатії, небажання старатися. І тут найперше завдання батьків — допомогти дитині побачити свої можливості, створити умови, за яких вона зможе повірити в себе, в свої сили. Для самооцінки дуже важлива думка (перш за все позитивна) однолітків, товаришів по школі, гуртку, секції. Майже всі діти молодшого шкільного віку хочуть бути найдобрішими, найсильнішими, найгарнішими, першими, головними і таке інше. Вони люблять хвалитися, дуже радіють своїм досягненням, а за невдачі засмучуються до сліз. Саме тому всі дорослі мають бути обережними з оцінкою дитини в присутності однолітків, товаришів.

· не сваріть його, якщо поряд друзі;

· не вказуйте при них на його вади, не демонструйте невдачі.

Найнеобхідніша умова успішної адаптації в школі — рівень фізичного і функціонального розвитку дитини, стан її здоров'я. Ці показники визначає лікар, а батькам важливо знати фактори ризику. Вони дуже різноманітні: це і захворювання матері під час вагітності та пологів, і пологові травми, і хвороби, перенесені самою дитиною до школи (особливо в перший рік життя). Така ослаблена дитина дуже швидко втомлюватиметься, працездатність її буде знижена, і навчальне навантаження може виявитися не під силу, хоча за віком вона мала б іти до школи.

Факторами ризику можуть бути несприятливі умови, в яких росте і розвивається дитина. Не потребує пояснень згубний вплив на розвиток дитини постійних конфліктів, сварок, страху, бездоглядності, пияцтва одного чи обох батьків. Також небезпечне і протилежне — гіперопіка, надмірне научування дитини. В чому ж полягає небезпека? Не тільки у заняттях не за віком, а, і це основне, у відсутності ділових контактів з однолітками. Саме необхідність рахуватися з поглядами і бажаннями інших, підпорядковуватися їхнім вимогам, а не тільки своєму бажанню — і буде найважчим для таких дітей у школі.

Головне пам'ятати: по-перше, діти, не готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу, відставання само собою не проходить; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання, як правило, не існує сама собою, вона тісно пов'язана зі здоров'ям дитини. Потрібно докладніше сказати про те, що мають знати батьки про здоров'я своєї дитини і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися тих або інших порушень ще до того, як іти до школи.

Нечасто мати говорить, що дитина нічим не хворіла. Вважається, що інфекційні захворювання — це серйозно, а простудні — ні. Це велика помилка. Будь-яка з цих хвороб (а особливо, якщо вони часті) значно знижує можливості організму дитини, створює фон для виникнення інших, часто хронічних захворювань, для підвищеної втомлюваності, низької розумової працездатності, порушень поведінки, і, як наслідок, низької успішності в школі. Дитину, яка часто хворіє, можна одразу помітити серед інших дітей: вона бліда, малоактивна, плаксива, має поганий сон, апетит, підвищену температуру, швидко втомлюється. Виходить таке замкнуте коло: гострі хвороби породжують хронічні, а хронічні захворювання порушують нормальний розвиток. Розповсюджені також захворювання зубів: у 6—7-літньому віці від 80 до 90 відсотків дітей мають каріозні зуби, майже у половини виявлені аномалії і деформації зубощелепної системи. Але ж справа тут не тільки у зубному болю: ангіни, хронічні тонзиліти, захворювання серця і судин, нирок, суглобів, органів травлення певною мірою і розвиваються під впливом хвороби зубів.

Дуже розповсюджені захворювання вуха, горла, носа. Чому це шкідливо для майбутніх школярів? Утруднене дихання через ніс перешкоджає доступу достатньої кількості кисню в легені, головний мозок та інші органи, що призводить до швидкої втомлюваності, зниження працездатності, в результаті — до відставання у навчанні. Важливо знати і про стан зору дітей. Серед тих, що приходять до 1 класу, близько 4% дітей уже мають короткозорість, а далі з року в рік їхній зір продовжує погіршуватися. Стан зору дітей буває пов'язаний з їхньою поставою. Дуже часто діти з поганою поставою страждають короткозорістю. Та й кожна третя дитина, прийшовши до 1 класу, вже має певні проблеми — асиметрію плечей і лопаток, сутулість, а у більш тяжких випадках викривлення хребта (сколіоз). Призводить до цих порушень батьківська недбалість — дорослі не звертають увагу, в якій позі сидить дитина перед телевізором, за яким столом малює, грає з конструктором, як ходить, бігає.

І, нарешті, такий аспект дитячого здоров'я, про який багато говорять, але неохоче радяться з лікарем, — це психічне здоров'я. В кожному класі вже з перших днів виділяються діти, для яких шкільний режим і навчальне навантаження непосильні. Неспокійні, плаксиві, вони дуже швидко втомлюються, лягають на парту або ходять по класу, заважаючи іншим і не звертаючи увагу на вчителя, не можуть оволодіти навичками лічби, письма, читання. І через деякий час виникає питання, чи може ця дитина навчатися у масовій школі?

Порушення нервово-психічного здоров'я, про яке ми говоримо, відносяться до категорії так званих прикордонних розладів, тобто тих, які перебувають на грані норми і хвороби. Серед причин порушення нервово-психічного здоров'я дитини найчастіше зустрічаються такі, як важке протікання вагітності або пологів у матері, перенесення у цей період інфекційних захворювань, прийом деяких ліків. Пологова травма у дитини, її часті хвороби, особливо до року, будь-які запалення, травми або отруєння — все це може вплинути на формування нервової системи. Одним із варіантів загальної нервової ослабленості є так звана невропатія, її прояви різноманітні:

· підвищена нервова чутливість, схильність до емоційних розладів і тривожність;

· швидка втомлюваність при підвищеному навантаженні, шумі, задусі, яскравому світлі;

· порушення сну (сон поверховий, чутливий, тривожний або дуже глибокий, міцний; дитина погано засинає; у неї потреба у денному сні);

· такі порушення як енурез, тики і заїкання.

Якщо батьки спостерігають у своєї дитини щось подібне (млявість, дратівливість, надмірний рухливий неспокій, порушення сну, нічне нетримання сечі, заїкання, тики: посмикування повік, м'язів обличчя) — необхідно не зволікаючи йти до лікаря, щоб іще до школи провести курс лікування. Інакше, не пролікувавшись, ці захворювання отримають від шкільного навантаження такий поштовх, наслідки якого відгукнуться важко і на здоров'ї дитини, і на можливому успіхові в навчанні. Тому перед школою батьки повинні якомога більше дізнатися про стан здоров'я дитини, обстеживши її у лікарів, приділити увагу літньому оздоровленню, щоб, прийшовши у 1 клас, якомога менше стикатися зі шкільними проблемами.

Відтак, якщо дитина прийшла в 1 клас підготовленою, то навчання даватиметься їй досить легко. Але це не означає, що батьки можуть вважати своє завдання виконаним і повністю передовірити виховання вчителю. Зусилля сім'ї і школи мають доповнювати одне одного, сприяючи формуванню гармонійно розвиненої особистості.

Успіх у вирішенні такого складного і важливого завдання, як успішне навчання дитини в школі, багато в чому залежить від правильно організованої наступності не тільки між дитячим садком та школою, а й між дошкільним закладом, школою і сім'єю. Навчати і виховувати дитину потрібно спільними зусиллями.

Кiлькiсть переглядiв: 106

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.